туніка
ТУНІ́КА¹, и, ж.
Одяг стародавніх римлян, вид сорочки з короткими рукавами або без рукавів.
Одчиняються двері, і сторожа вводить скованого Руфіна, в самій туніці, без тоги (Леся Українка);
// Про верхній одяг вільного крою.
Отроки і Свічкогас приносять Ярославові кольчугу, шолом, щит. Він знімає корзно, верхню туніку і починає одягатись з допомогою отроків і Свічкогаса, який між іншим бинтує князю праву ногу (І. Кочерга).
ТУНІ́КА², и, ж.
1. зоол. Складка шкіри у деяких безхребетних тварин, яка оперізує тіло.
2. бот. Зовнішній шар конусоподібної верхівки рослини, який складається з утворювальної тканини.
Словник української мови (СУМ-20)