туча
ТУ́ЧА, і, ж.
1. Густа темна хмара, яка приносить дощ, град, сніг.
Як ніч, насовується туча І небо млою покрива, Грюкоче [гуркоче] грім, а буря злюча Дуби з корінням вирива... (М. Старицький);
На небі громова туча. Блискає часом, але дощу нема (Леся Українка);
То сонце вигляне, то знову туча, і блискавка, і дощ... (П. Тичина);
Шалена віхола мете, Без краю мчать буремні тучі (М. Шеремет);
* У порівн. Одарка не здолала опустити руки, та так і повисла вона над дитиною, як чорна туча над землею... (Панас Мирний).
2. кого, чого, перен., рідко. Велика кількість, маса кого-, чого-небудь.
Пускали [рутульці] тучами к ним стріли, А деякі були так смілі, Що мали перескочить рів (І. Котляревський);
Передня лава атакуючих одразу розсіялась, ніби втанула в землю, а натомість з'явилась, наближалась...туча сірих круторогих волів! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)