тучний
ТУЧНИ́Й, а́, е́, рідко.
Великий, але короткочасний, з грозою (про дощ).
Дощ тучний давно вже перестав, з обложних хмар сіяло, мов крізь сито (Панас Мирний).
ТУ́ЧНИЙ, а, е. розм.
1. Добре вгодований, гладкий (перев. про тварин).
На торзі купив собі [десятник] три коні: одного сліпого, другого худого, а третього тучного (А. Калин);
// Густий, буйний, соковитий (про рослини).
Сріблястими хвилями струменяться по луках тучні трави (О. Копиленко);
Тучні жита стояли колись тут у низині, відкриті гарячому південному сонцю (Ю. Смолич).
2. Жирний, родючий (про землю, ґрунт).
Співає Маланці колос, сміється лука ранніми росами, .. кличуть городи синім сочистим листом, тучна земля диха на неї теплом (М. Коцюбинський);
Людська кров цебеніла скрізь на тучну й без крові землю (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)