тьмарити
ТЬМА́РИТИ, рю, риш; наказ. сп. тьмар, тьма́рте; недок., що.
1. Робити темним, затемнювати.
Хмари тьмарили небо, затуляючи землі сонце (Б. Грінченко);
Голубіє небо, голубіє – Хай же дим не тьмарить далину! (М. Гірник).
2. перен. Робити смутним, похмурим.
[Д. Жуан:] Спиніться! Не тьмаріть [тьмарте] ясного спогаду про сю хвилину! (Леся Українка);
На тому місці, де стояв той квартал, чорніє тепер сумна пожарина, серед ясного дня тьмарить світ... (С. Васильченко);
– Тихо, Мері! Настрій не тьмар... (М. Шеремет);
Незаможники мовчки проходили повз Кушніра, бо його журба тьмарила їхні обличчя (М. Стельмах).
3. перен., перев. у сполуч. зі сл. свідомість. Позбавляти ясності, чіткості сприйняття; доводити когось до стану, близького до запаморочення.
В зойках, тріскотняві, страшному гармидері тонуло все навколо, тьмарило свідомість і надавало ногам небувалої прудкості (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)