тьохкати
ТЬО́ХКАТИ, ає, недок.
1. Видавати дзвінкі переливчасті звуки “тьох-тьох” (перев. про соловейка).
А Соловей аж горло надриває І на всі заставки співає: Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Л. Глібов);
Солов'ї, ці невтомні співці весни і кохання, заливисто перетьохкуються у вербах, по садках, і коли вони тьохкають, здається, все на світі стихає (О. Гончар);
// перен. Утворювати дзвінкі звуки з присвистом.
Дід займав свою ручку. Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало);
Рвалися навколо ворожі міни, .. тьохкали кулі над головою (Іван Ле).
2. розм. Здригатися, стискатися, завмирати, сильно битися від страху, радості і т. ін. (про серце).
Явдоха прислухається, її серце радісно тьохкає. Вона ясно чує тепер плюскіт води (О. Донченко);
Юрине серце тьохкає і підплигує в грудях, мов у порожнечі. Він на вулиці сам, без мами (Ю. Смолич);
// безос., у сполуч. зі сл. в душі, в серці, в грудях. Пройматися раптовим тривожним почуттям.
Говорю я до неї, а в душі в мене тьохкає (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)