тюжити
ТЮ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., розм.
1. кого. Лаяти, бити, шмагати.
Як попав же його батько в руки, як почав тюжити. Тюжив, тюжив – поки аж проситись почав (Сл. Б. Грінченка).
2. Литися з силою, шумом (перев. про великий дощ).
Надворі тюжить дощ (С. Васильченко);
Вже третій день не вщухаючи тюжив дощ (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)