тюжити
ТЮ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., розм.
1. перех. Лаяти, бити, шмагати.
Як попав же його батько в руки, як почав тюжити. Тюжив, тюжив — поки аж проситись почав (Сл. Гр.).
2. Литися з силою, шумом (перев. про великий дощ).
Надворі тюжить дощ (Вас., II, 1959, 74);
Вже третій день не вщухаючи тюжив дощ (Донч., V, 1957, 153).
Словник української мови (СУМ-11)