тяжити
ТЯЖИ́ТИ, жи́ть, недок.
1. Обтяжувати своєю вагою.
Сніг тяжить, ялин зелене віття вділ тручає (Уляна Кравченко);
Ноги ниють млісно і тремтять у колінах. Дитина тяжить на руках (С. Тудор);
* Образно. [Кассандра:] Годі, Андромахо, мене питати, щоб потім клясти. На голові моїй вже й так прокльони тяжать, немов залізна діадема (Леся Українка).
2. перен. Бути тягарем (у 3 знач.); викликати тяжкі почуття; гнітити, мучити.
Почуття вини тяжить на сумлінні, і я прошу вибачити мені (М. Коцюбинський);
Корився [Олекса] ватагові, правда, але ватаг – це ж та сама природа .. Тому любо було навіть виконувати той наказ, він не тяжив, не сердив (Г. Хоткевич);
Зникає риба срібною стрілою, Як на затон примарою хисткою Рибалки віддзеркалення впаде – Але від думки де сховатись, де, Від думки, що пече, тяжить і тисне? (М. Рильський).
3. перен. Панувати над ким-, чим-небудь, впливати на когось, щось.
Подія і факт не тяжать над письменником [О. Гончаром], автор подає життя в оригінальному художньому сплаві (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)