тямущий
ТЯМУ́ЩИЙ, а, е.
Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий.
Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає... (П. Куліш);
Дівчина вдалася тямуща, то й навчилась [письма] (Б. Грінченко);
[Карпо:] Людина ви поважна, тямуща, багатьом порада ваша у пригоді може стати (В. Собко);
// Який гарно розуміється на чому-небудь, добре знає якусь справу.
– Та от приводьте ковалів тямущих, Нехай скують важкую булаву (А. Кримський);
– Агроном з району приїжджав. Ох і тямущий чоловік. Аж завидки беруть. Землю знає, як добра мати дитину (М. Стельмах);
// Який виражає розуміння чогось.
Кидав [Володимир] на Мусю хитруваті багатозначні погляди, мовляв, ну й старий! Муся відповідала йому короткою тямущою усмішкою (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)