убувати
УБУВА́ТИ¹, а́є, недок., УБУ́ТИ, убу́де; мин. ч. убу́в, ула́, уло́; док.
1. Зменшуватися в кількості, об'ємі, ступені вияву.
– Я хочу, щоб у мене була повна гладишечка грошей і щоб цілий рік вони не убували, скільки б я їх не брав (із журн.);
Тож, коли б цілість всесвітня з вогняних складалася тілець; То чи вони прибували б чисельно, чи то убували, Чи відміняли свій лад і стосунки, чи то зберігали, – Все надаремне: вогонь би незмінне вогнем залишався (М. Зеров);
Може, тому й не убуває сили в Дунаї, що він вічно рухливий, що він завжди в боротьбі! (М. Чабанівський);
– Ну, сьогодні снігу убуде! – обізвався знову Кирило .. – Іч, як драгліти став, – так водою і взявся! (Панас Мирний);
– Нехай побесідують люде, Досхочу медку поїдять, У мене його не убуде... (І. Манжура).
2. Знижуватися в рівні, спадати (про воду в річці, водоймищі).
УБУВА́ТИ² див. вбува́ти.
Словник української мови (СУМ-20)