Словник української мови у 20 томах

уговорювати

УГОВО́РЮВАТИ (ВГОВО́РЮВАТИ), юю, юєш і рідше УГОВОРЯ́ТИ (ВГОВОРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок. УГОВОРИ́ТИ (ВГОВОРИ́ТИ), орю́, о́риш, док., кого, розм.

1. Переконувати, схиляючи до чого-небудь; умовляти.

А мати – як мати! Вона почне його уговорювати, пестувати: “Не роби так, синочку, не ходи туди, голубчику!” (Г. Квітка-Основ'яненко);

Як стара не вговоряла Катрю, не послухала дівчина (Марко Вовчок);

Насилу Гультман уговорив свого пана, щоб примістився у старім возі (Б. Лепкий);

Старий Джеря й Джериха знов почали вговорювати сина женитись цієї осені (І. Нечуй-Левицький);

Старости робили своє діло: вони умовляли, уговорювали .. стару Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко);

Завідувач довго вговоряв Христю й старого, щоб узяли снопов'язалку (Іван Ле);

Ну, ні, він зумів її вговорити, вона теж поїде! (О. Донченко).

2. Заспокоювати, утішати.

І чує вона поміж гомоном, говіркою та сваркою – чийсь голос її вговоряє: “Не плач, дівчино, і не бійсь!” (Марко Вовчок);

Часто гримав на неї [Марусю] батько і ласкою уговорював, щоб не журилася, щоб у тугу не вдавалася (Г. Квітка-Основ'яненко);

Він [Лаврін] пригорнув її [Мелашку] до себе, вговорював ласкавими словами (І. Нечуй-Левицький);

На вигоні вже стояли люди, охали, зацитькували та вговорювали когось (І. Франко).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. уговорювати — угово́рювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. уговорювати — Змовляти, змовити, позмовляти, намовляти, намовити, понамовляти, перемовляти, перемовити, поперемовляти, підмовляти, підмовити, попідмовляти, умовляти, умовити, повмовляти, угрущати, угрущити, повгрущати, див. урезонювати, здержувати, напоумляти  Словник чужослів Павло Штепа
  3. уговорювати — (вговорювати), -юю, -юєш і рідше уговоряти (вговоряти), -яю, -яєш, недок., уговорити (вговорити), -орю, -ориш, док., перех., розм. 1》 Переконувати, схиляючи до чого-небудь; умовляти. 2》 Заспокоювати, утішати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. уговорювати — ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм.  Словник синонімів української мови
  5. уговорювати — УГОВО́РЮВАТИ (ВГОВО́РЮВАТИ), юю, юєш і рідше УГОВОРЯ́ТИ (ВГОВОРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УГОВОРИ́ТИ (ВГОВОРИ́ТИ), орю́, о́риш, док., перех., розм. 1. Переконувати, схиляючи до чого-небудь; умовляти. А мати — як мати!...  Словник української мови в 11 томах
  6. уговорювати — Уговорювати, -рюю, -єш гл. = уговоряти. Старець вговорює панича: гріх тобі, каже, синку, знущатись над старими людьми. Стор. І. 17.  Словник української мови Грінченка