узбіч
УЗБІ́Ч, присл.
Збоку, осторонь.
Павло підвівся, тихо став узбіч, – мовчить, ладнає ремені наспинні (М. Бажан);
// у знач. прийм. Біля, коло.
Хижі кібці, що сиділи по узбіччю, аж доки не наближалися до них коні, лінькувато перелітали далі і знову сідали узбіч дороги (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)