узбіч
УЗБІ́Ч, присл. Збоку, осторонь.
Павло підвівся, тихо став узбіч, — мовчить, ладнає ремені наспинні (Бажан, Політ.., 1964, 26);
// у знач. прийм. Біля, коло.
Хижі кібці, що сиділи по узбіччю, аж доки не наближалися до них коні, лінькувато перелітали далі і знову сідали узбіч дороги (Панч, На калин. мості, 1965, 50).
Словник української мови (СУМ-11)