узвичаєний
УЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до узвича́їти.
Кожний, хто користується літературною мовою, добирає різні лексичні засоби літературної мови, стараючись додержуватися узвичаєних у ній лексичних (як і морфологічних та інших) норм (з наук. літ.);
// узвича́єно, у знач. пред.
Життя, як колесо від воза, увiйшло в прорiзану колiю i котиться собi узвичаєно (Р. Федорів);
Прикметники від словосполучення півтора карбованця утворювати не узвичаєно (з наук.-попул. літ.);
Саме у четвертому столітті, на першому та другому Вселенських соборах було визначено й узвичаєно основні християнські догмати (з газ.).
2. у знач. прикм. Який став загальноприйнятим, звичайним, широковживаним, усталеним.
Лисенко, за узвичаєною формулою, – основоположник української класичної музики (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)