узгодження
УЗГО́ДЖЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. узго́дити і узго́дитися.
Дієприкметник поєднується з означуваним словом (іменем) шляхом його узгодження в роді, числі та відмінку (з наук. літ.).
2. лінгв. Зв'язок слів у реченні, при якому залежне слово ставиться в такому ж роді, числі та відмінку або в такій же особі, в яких стоїть підпорядковуюче слово.
△ (1) Зворо́тне узго́дження, лінгв. – узгодження дієслівної зв'язки в реченні із своїм предикативним членом, а не з підметом, як при прямому узгодженні.
Словник української мови (СУМ-20)