укипати
УКИПА́ТИ (ВКИПА́ТИ), а́є, недок., УКИПІ́ТИ (ВКИПІ́ТИ), пи́ть, док.
1. Доходити до готовності під час кипіння, варіння.
Як почав борщ укипати, то .. як вона не кріпилася, а не видержала... – Пилинку! Синочку мій! Що ми будемо завтра їсти! (Панас Мирний);
Поки в казанку пшоно вкипало, хлопець нашвидку в дорогу лагодився (В. Мисик);
Чумаки .. запалюють огонь, заварюють кашу, а поки вона вкипить, сідають перед огнем, запаливши цигарки (В. Самійленко).
2. перен., розм. Раптово робитися непорушним.
Той аж у землю вкипів – так вразили слова Мірошниченка (М. Стельмах).
◇ (1) Аж у зе́млю вкипі́ти – бути надзвичайно враженим, занепокоєним, схвильованим чимсь несподіваним, непередбаченим.
– А що буде, коли він у серце влізе і не вилізе звідти? – з-під набряклих вій твердо глянув у вічі другові. Той аж у землю вкипів – так вразили слова Мірошниченка (М. Стельмах);
(2) В ка́шу вкипі́ти – затіяти неприємну, складну, з великими клопотами справу.
Неспеціалісту навіть важко собі уявити, в яку кашу ми вкипіли (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)