улягати
УЛЯГА́ТИ¹ (ВЛЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЛЯГТИ́ (ВЛЯГТИ́), уля́жу, уля́жеш; мин. ч. улі́г, улягла́, ло́; док.
1. діал. Підкорятися, піддаватися кому-, чому-небудь.
Він легко улягав усякому проявові енергічної [енергійної] волі (І. Франко);
Дехто з наших перекладачів, особливо з мов далеких, так улягає оригіналові, що виходить не поетичний переклад, а підрядковий (М. Рильський);
Вона добре бачила, що її будучий зять не був ані гарний, ані видний хлопець, і що Парасинка улягла її майже розпучливим мольбам, що виходила за нього (О. Кобилянська).
2. перев. недок., у сполуч. зі сл. нога, рідко. Припадати на ногу; накульгувати.
Поруч з ним ішов Карпо, влягаючи на одну ногу (Панас Мирний);
Агроном підвівся і теж пішов у ті дверці, що й дівчата, злегка улягаючи на ліву ногу (Іван Ле).
УЛЯГА́ТИ² (ВЛЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок. УЛЯГТИ́ (ВЛЯГТИ́), уля́жу, уля́жеш, док., рідко.
Дуже швидко бігти.
– Чую – завзялися мої цуцики на щось, та ще добре так улягають. – Невже, – думаю, – звіра якого підняли? (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)