умілість
УМІ́ЛІСТЬ (ВМІ́ЛІСТЬ), лості, ж.
Властивість за знач. умі́лий 1.
– Сонце, великий, преясний володарю світа!.. Поможи нам у тім страшнім бою! Дай нам твердість, і вмілість, і згоду! (І. Франко);
Треба було неземної любові, неземної вмілості, щоб, не боячися спричинити біль, підійти до розкритої рани та хоч трохи її загоїти. А на землі, окрім часу, нема таких лікарів (Г. Хоткевич);
Я почав йому [знайомому] вичитувати [перелічувати] все, що я вмію робити, вгадав умілість педагогічну, музичну (В. Самійленко);
Іноді аж диву дається, як його Настечка справляється з усім. І де тільки в неї умілість береться?.. (М. Стельмах);
В бою козаки виявляли стільки вмілості й завзяття, що під прикриттям свого табору сотня їх могла відбитися від тисячі поляків і ще більшої кількості татар (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)