уміння
УМІ́ННЯ (ВМІ́ННЯ), я, с.
Здобута на основі досвіду, знання здатність належно робити що-небудь.
Вершити сіно – се артизм, на те треба спеціального вміння (Г. Хоткевич);
Напружив хірург все уміння, весь хист, Виймаючи кулю (І. Нехода);
Вміння поважно триматися перед пацієнтами й не поспішати виголошувати діагноз змушували хворих вірити в знання й досвід чорного смаглявого лікаря (Б. Антоненко-Давидович);
– Все в тобі. Є сила, є вміння. Поле сумує за добрими зернами, серця людські прагнуть любові. Іди, сій, лікуй хворих (О. Бердник);
Дивовижний талант творців з народу на повну силу виявився у відчутті гумору і умінні скупою палітрою надати образові мажорного звучання (з наук.-попул. літ.);
Ідея інтеграції співзвучна з вимогами, що поставило суспільство перед сучасною школою, – формування цілісного погляду на Світ як єдине взаємопов'язане ціле, вміння бачити глобальні проблеми сучасності й способи їх вирішення (з наук. літ.);
Витончений смак, вміння поєднати раціоналізм з індивідуальним розумінням суті речей притаманні різним формам дизайну в Країні вранішнього сонця (з наук. літ.);
// Певні навички, набуті вправами, тренуванням.
Ті “цивілісти” були далеко не невправні. Ого! Вони дадуть сто очків уперед усім гвардійцям щодо вміння володіти кулеметами, автоматами й усіма іншими знаряддями знищення людей (І. Багряний);
Принадність церковного християнського шляху полягає у тому, що його дотримання не вимагає ані якоїсь особливої освіти, ані засвоєння спеціальних умінь для виконання психотренінгу (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)