уміло
УМІ́ЛО (ВМІ́ЛО).
Присл. до умі́лий.
Учитель .. такий симпатичний, так просто і вміло обходиться з учениками, що ми всі, хоч незнайомі з ним, дуже його любимо (Леся Українка);
Підскакували колеса, щохвилини була загроза перекинутись. Та вміло правила кіньми Софія (А. Шиян);
Бересток легко розколюється на четвертинки, і Тимофій уміло починає витісувати з них ніжки (М. Стельмах);
Бутень навпереміну пожовує то молоді гіллячки, то якусь траву, вміло вибираючи її широкі листочки з-поміж іншої (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)