упиняти
УПИНЯ́ТИ (ВПИНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УПИНИ́ТИ (ВПИНИ́ТИ), упиню́, упи́ниш, док., розм.
1. кого. Зупиняти когось, утримувати від певних дій, учинків і т. ін.
Батько навіть не спитав у дочки, де вона була: він звик до .. її никання по всіх усюдах і не впиняв ні в чому (І. Нечуй-Левицький);
Він так зрадів, що мусили його аж упиняти від гукання (П. Куліш);
Як мати не вмовляла його, як не пестила – не змогла упинити, один тілько сон знеможив його, і він проспав аж до вечора (Панас Мирний);
Хівря страх не любила того плачу дитячого .. Нічим його не впиниш! (Грицько Григоренко).
2. що. Стримувати, зупиняти (сльози).
– Дитино моя кохана! Як же мені сльози впинити, коли самі з очей ринуть? (Марко Вовчок);
Страшний переказ Карпів упинив Івасеві сльози (Панас Мирний);
І я, котрій давно вже все байдуже, уже нічим я сльози не впиню (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)