уповноважувати

УПОВНОВА́ЖУВАТИ (ВПОВНОВА́ЖУВАТИ), ую, уєш, недок., УПОВНОВА́ЖИТИ (ВПОВНОВА́ЖИТИ), жу, жиш, док., кого.

Надавати кому-небудь певні повноваження, доручати зробити щось від свого імені або від імені колективу.

– Уповноважуєте мене їхати до міста з нашим проханням? (І. Микитенко);

Яке він має право затримувати людей? Хто його уповноважував? А затримати таки треба (М. Ю. Тарновський);

Як вважали церковні сановники, Господь на таку відповідальну роль повинен був уповноважити людину безгріховну, незайману дівчину (М. Слабошпицький).

Значення в інших словниках

1. уповноважувати — уповнова́жувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. уповноважувати — (кого) доручати <�надавати повноваження> кому, г. уповажнювати, управнювати.  Словник синонімів Караванського
3. уповноважувати — (вповноважувати), -ую, -уєш, недок., уповноважити (вповноважити), -жу, -жиш, док., перех. Надавати кому-небудь певні повноваження, доручати зробити щось від свого імені або від імені колективу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. уповноважувати — Уповнова́жувати, -ва́жую, -жуєш; уповнова́жити, -ва́жу, -ва́жиш, -ва́жать; уповнова́ж, -ва́жмо, -ва́жте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. уповноважувати — УПОВНОВА́ЖУВАТИ (ВПОВНОВА́ЖУВАТИ), ую, уєш, недок., УПОВНОВА́ЖИТИ (ВПОВНОВА́ЖИТИ), жу, жиш, док., перех. Надавати кому-небудь певні повноваження, доручати зробити щось від свого імені або від імені колективу.  Словник української мови в 11 томах