упрошуватися
УПРО́ШУВАТИСЯ (ВПРО́ШУВАТИСЯ), уюся, уєшся, недок., УПРОСИ́ТИСЯ (ВПРОСИ́ТИСЯ), ошу́ся, о́сишся, док.
Настійно просячи, домагатися чиєї-небудь згоди, дозволу піти, поїхати з ким-небудь, куди-небудь.
“Піду в базар, може кого з своїх селян побачу, – упрошуся, щоб підвезли додому” (Панас Мирний);
Старий машиніст Коропов упросився поїхати до Уч-Каргала для зустрічі (Іван Ле);
Хтось із родичів переказав матері, щоб негайно йшла в Копанки, бо захворіла бабуся Уляна. Упросився і я (Є. Кравченко);
// Просити дозволу залишитися в когось, переночувати десь і т. ін.
Дід каже: – Не знати, кілько ще цього лісу буде, чи його перейдемо до вечора, ліпше, аби в цій хатчині упросилися на ніч (з казки);
Прочани йшли день, упросились в одному селі на ніч до добрих людей, переночували й раненько знов пішли в дорогу (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. – Кажуть... – обізвалася [Наталя], гірко всміхаючися, – що попри двері кожного минає раз у житті щастя, впрошується в хату. А коли ми ту хвильку не достережемо, каємось цілий вік (О. Кобилянська);
// Просити включити себе до складу якоїсь групи, загону і т. ін.
На одному з таких засідань (губкому) було поставлено питання про роботу на селі в умовах денікінщини. Ухвалили виділити групу мандрівних агітаторів .. До складу цієї групи упросилася Маруся Гонта (Ф. Бурлака);
Незабаром комсомольський осередок виділив кількох комсомольців для посилки юнгами на пароплав. Стьопа упросився в число відряджуваних (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)