урікати

УРІКА́ТИ¹ (ВРІКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УРЕКТИ́ (ВРЕКТИ́), уречу́, урече́ш, док., кого, що, етн., заст.

Те саме, що навро́чити.

Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало (Сл. Б. Грінченка);

Він [Іван] сам дивувався тій зміні. Що сталося з ним? .. Чи йому пороблено що, чи хто урік? (М. Коцюбинський).

УРІКА́ТИ² (ВРІКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УРЕКТИ́ (ВРЕКТИ́), уречу́, урече́ш, док., кому, кого і без дод., діал.

Докоряти.

– Чи тобі жалко божої водиці, Матвійко, – уріка тітка Мокрина (Марко Вовчок);

[Василь (до Горпини):] От, ти мене раз по раз урікала, що я полохливий і несміливий, ану, нехай хто сміливий таку штуку вигада (М. Кропивницький).

Значення в інших словниках

1. урікати — уріка́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. урікати — (врікати), -аю, -аєш, недок., уректи, уречу, уречеш, док., перех. і неперех., кому, кого і без додатка, діал. Докоряти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. урікати — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...  Словник синонімів української мови
4. урікати — Уріка́ти, -ка́ю, -ка́єш; уректи́, уречу́, -че́ш; урі́к, урекла́, урекли́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. урікати — УРІКА́ТИ (ВРІКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УРЕКТИ́, уречу́, урече́ш, док., перех. і неперех., кому, кого і без додатка, діал. Докоряти.  Словник української мови в 11 томах
6. урікати — Урікати, -каю, -єш сов. в. уректи, -речу, -чеш и урікнути, -кну, -неш, гл. 1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне. О. 1862. V. 40. 2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало.  Словник української мови Грінченка