урікати
УРІКА́ТИ (ВРІКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УРЕКТИ́, уречу́, урече́ш, док., перех. і неперех., кому, кого і без додатка, діал. Докоряти.
— Чи тобі жалко божої водиці, Матвійко, — уріка тітка Мокрина (Вовчок, VI, 1956, 326);
[Василь (до Горпини):] От, ти мене раз по раз урікала, що я полохливий і несміливий, ану, нехай хто сміливий таку штуку вигада (Кроп., І, 1958, 197).
Словник української мови (СУМ-11)