уславлений
УСЛА́ВЛЕНИЙ (ВСЛА́ВЛЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. до усла́вити.
А ви знаєте, як наше Поділля в старовину називалося? – несподівано запитав Павло Михайлович меліораторів, і обличчя його стало зовсім світлим. – Не знаємо. – Золотою землею. Дійсно, розкішна, золота тут земля, уславлена героїчним народом і красою (М. Стельмах);
Жалкував лиш, що не брав Берліна (Молодим хлопчатком був тоді) І не знав, що він – прекрасна зміна Шахтарям, уславленим в труді (Я. Шпорта);
В уславленій Миколою Гоголем Диканьці, на Полтавщині, відбулося урочисте відкриття картинної галереї, створеної за допомогою київських митців (з газ.);
// усла́влено, безос. пред.
Уславлено було мене за потайного п'яницю (С. Васильченко).
2. у знач. прикм. Знаменитий, славетний.
“Дуже мені до сподоби п. Крушельницька на портреті”, – писала Леся Українка. Уславлена поетеса мала палке бажання листуватися з уславленою артисткою, зустрітися з нею особисто (з наук. літ.);
На третій рік він був уже майором, уславленим винищувачем, і борт його літака прикрашало дванадцять зірок (Н. Рибак);
// Про якого багато говорять, якого хвалять, відомий всім, звичний.
Грім, ухоплений рукою, Світить далі голубій. Геть, уславлений спокою! Ми в труді, у боротьбі! (М. Рильський);
Відчувалась осінь з уславленою печеною картоплею (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)