усовіщати
УСОВІЩА́ТИ (ВСОВІЩА́ТИ), аю, аєш, і УСОВІ́ЩУВАТИ (ВСОВІ́ЩУВАТИ), ую, уєш, недок., УСОВІСТИ́ТИ (ВСОВІСТИ́ТИ), іщу́, істи́ш, док., кого.
Умовляти зрозуміти свою неправоту, хибність поведінки, намагатися викликати докори сумління, спонукати до каяття.
Почала [мати] всовіщати: – І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? (С. Васильченко);
Він [Сошенко] заходжувався докоряти, усовіщувати Тараса, щоб він покинув життя світських людників-жирунів та жваво брався до малярської роботи (О. Кониський);
Дід Савка собі усовіщав сина, щоб не карав дочки... (К. Гордієнко);
– Господа добродії! – усовіщав усіх [наглядач]. – Прошу не бунтувати (Я. Качура);
[Свиридиха:] Тягніть його до суду! [Коломійчиха:] Правда, може, хоч усовістили б, чи мене, бідну вдову, захистили! (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)