установа
УСТАНО́ВА, и, ж.
1. Організація (з певним штатом службовців і адміністрацією), що відає якою-небудь галуззю (галузями) господарства, торгівлі, культури, науки і працює в цій галузі (галузях).
– Ну, ходімо ж, – кажуть [люди], – подивишся ще на наші громадські установи (Панас Мирний);
В буремні дні 1919 року на Україні була заснована найвища наукова установа – Академія наук (із журн.);
У Фонд не вносять кошти бюджетні установи й організації та установи громадських організацій, які утримуються за рахунок добровільних і членських внесків (з наук. літ.);
Робота державних установ підлягала максимальному скороченню, її працівники – відставці на фронт (з публіц. літ.);
Так греко-католицька церква – ця єдина установа, з якою могло ототожнюватися українське селянство, – ввійшла у XIX століття оновленою (з навч. літ.);
// Будинок, приміщення, де розташована така організація; місце роботи кого-не-будь.
Та Карпові сьогодні не сиділося в душному кабінеті. Прийнявши двох-трьох відвідувачів, він .. пішов з установи додому (А. Шиян);
– Слухайте, вийдіть, будь ласка, з моєї квартири .. Для розмов є установа (Б. Антоненко-Давидович).
2. розм. Умова, домовленість.
– Тільки знай, у нас така установа: все, що не добув, на рівні часті паювати (Панас Мирний).
3. заст. Закон, правило.
– Положи гроші, то й бери товар, така в мене установа (І. Франко);
[Рахіль:] Ніхто не може літери змінити Твоїх міцних одвічних установ (Леся Українка);
Скасуйте їх, скасуйте ті установи, що поділили людей на багатих і бідних, на можних і безможних (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)