утихати
УТИХА́ТИ (ВТИХА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТИ́ХНУТИ (ВТИ́ХНУТИ), ну, неш; мин. ч. ути́хнув, нула, ло і ути́х, ла, ло; док.
1. Переставати говорити, співати і т. ін.; замовкати.
– Не балакай один із другим, але роби! – гримав Петрусь, удаючи наставника. Хлопці втихали й забиралися щиро до роботи (Л. Мартович);
Гримнув [Кирило] на пса. Пес утих (А. Іщук);
Дорошенко вже був на трибуні. Вже ждав, поки втихне зал (П. Загребельний);
// Ставати спокійним, без звуків, шуму.
Вулиця втихла;
По двох днях, коли все втихло, я викрався з болота і втік (А. Чайковський).
2. Ставати тихим, тихшим; переставати звучати, лунати (про звук, шум і т. ін.).
Сіло сонце за верхами, пташенят втихає спів (Уляна Кравченко);
Гомін поволі став утихати. Шевчук не поспішав, чекав, поки стихне зовсім (А. Головко);
В домі Гендалі почали один по одному гаснути вогні, втихла музика (В. Гжицький);
За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник).
3. Ставати слабшим, ущухати (про явище природи).
Буря не втихає. Скриплять на хаті крокви (С. Васильченко);
Дощ утихав. З мокрого гілля – Коли стріпне його студений вітер – Ще краплі падають, – А в небесах Крізь дим просвічують озера лазурові (М. Рильський);
Вітер утих на хвилю (І. Франко);
На ранок вітер утих, угамувалася хуртовина (І. Кочерга);
// Зменшуватися в силі вияву; переставати відбуватися, припинятися.
Ворожнеча ніколи між ними не втихає, щодня вони за що-небудь та й погризуться (Панас Мирний);
Стрілянина на шосе не втихала (А. Головко);
Від бою, що утих, іще не охолола опечена вогнем, розтерзана земля (І. Гончаренко);
// Ставати менш відчутним (про біль), угамовуватися (про почуття).
Бергман поклав мене в ліжко, надіючись, що біль втихне (Леся Українка);
Й по цей час живе в народі добра слава про Василя Трубенка. Утих лише смуток за ним і жаль, поступившись місцем вдячності (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)