утихати

УТИХА́ТИ (ВТИХА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТИ́ХНУТИ (ВТИ́ХНУТИ), ну, неш; мин. ч. ути́хнув, нула, ло і ути́х, ла, ло; док.

1. Переставати говорити, співати і т. ін.; замовкати.

– Не балакай один із другим, але роби! – гримав Петрусь, удаючи наставника. Хлопці втихали й забиралися щиро до роботи (Л. Мартович);

Гримнув [Кирило] на пса. Пес утих (А. Іщук);

Дорошенко вже був на трибуні. Вже ждав, поки втихне зал (П. Загребельний);

// Ставати спокійним, без звуків, шуму.

Вулиця втихла;

По двох днях, коли все втихло, я викрався з болота і втік (А. Чайковський).

2. Ставати тихим, тихшим; переставати звучати, лунати (про звук, шум і т. ін.).

Сіло сонце за верхами, пташенят втихає спів (Уляна Кравченко);

Гомін поволі став утихати. Шевчук не поспішав, чекав, поки стихне зовсім (А. Головко);

В домі Гендалі почали один по одному гаснути вогні, втихла музика (В. Гжицький);

За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник).

3. Ставати слабшим, ущухати (про явище природи).

Буря не втихає. Скриплять на хаті крокви (С. Васильченко);

Дощ утихав. З мокрого гілля – Коли стріпне його студений вітер – Ще краплі падають, – А в небесах Крізь дим просвічують озера лазурові (М. Рильський);

Вітер утих на хвилю (І. Франко);

На ранок вітер утих, угамувалася хуртовина (І. Кочерга);

// Зменшуватися в силі вияву; переставати відбуватися, припинятися.

Ворожнеча ніколи між ними не втихає, щодня вони за що-небудь та й погризуться (Панас Мирний);

Стрілянина на шосе не втихала (А. Головко);

Від бою, що утих, іще не охолола опечена вогнем, розтерзана земля (І. Гончаренко);

// Ставати менш відчутним (про біль), угамовуватися (про почуття).

Бергман поклав мене в ліжко, надіючись, що біль втихне (Леся Українка);

Й по цей час живе в народі добра слава про Василя Трубенка. Утих лише смуток за ним і жаль, поступившись місцем вдячності (О. Довженко).