утор

УТО́Р (ВТОР), а, ч., спец.

Паз на краю бочки, діжки, барила для вставлення дна.

Виріже [бондар] утори.., зіб'є туго дно, – завтра в нього вдарить хмільно молоде вино (М. Рудь);

// Крайня частина клепок бочки, діжки, барила, в якій прорізано такий паз.

Мартинко припав унизу біля дна діжки, рачкував біля неї. Діжка важко схитнулася, потім утори дна відірвалися від кам'яної підлоги, діжка нахилом зводилася (Іван Ле).

Значення в інших словниках

1. утор — уто́р іменник чоловічого роду в діжці в однині вживається рідко  Орфографічний словник української мови
2. утор — див. утори.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. утор — слаби́й (слабки́й) на уто́ри. Невитриманий, неврівноважений. Богині в гніві .. на утори слабі. З досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять (І.  Фразеологічний словник української мови
4. утор — ПАЗ (заглибина, гніздо в предметі, деталі), ФУ́ГА, ҐА́РА розм.; УТО́РИ (ВТО́РИ) мн. (у дерев'яній посудині). Якщо прядка скрипіла, бабуся підливала в пази олійки (М.  Словник синонімів української мови
5. утор — УТО́Р див. уто́ри.  Словник української мови в 11 томах