утішання
УТІША́ННЯ (ВТІША́ННЯ), я, с.
1. Дія за знач. утіша́ти.
Він знав: про що б не почав мову, все їй болітиме, бо все так чи інакше буде стосуватися Юрія .. Втішати? Але, здається, вона не з тих, що приймають втішання (О. Гончар);
// Процес психологічного впливу релігійного комплексу на віруючу людину, яку спіткало нещастя, горе.
2. рідко. Забава, розвага.
Хоч я схаменувся тепера зовсім. Дурну тую гру покидаю .. Я з смертю в грудях гладіатора, грав, Що смерть удає для втішання (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)