учаділий
УЧА́ДІЛИЙ (ВЧА́ДІЛИЙ), а, е.
Дієпр. акт. до уча́діти.
Невже оце та сама Наталка, яку він знав ще дівчиськом, яку на руках виносив зомлілу, вчаділу від сірки з овечих фальцфейнівських сараїв? (О. Гончар);
Накинувся [Яшко] на газети, на журнали.., аж поки бібліотекарка зазначила: – Зараз бібліотека зачиняється. Тоді підвівся, вчаділий, і, хитаючись, вийшов на вулицю (А. Головко);
* У порівн. Його зарахували студентом .. Кілька днів він ходив мов учаділий від успіху, від щастя (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)