учадіти
УЧА́ДІТИ (ВЧА́ДІТИ), ію, ієш, док.
1. Отруїтися чадом, димом (до головного болю, запаморочення або смерті).
Тії [тієї] ночі нездорово так було .. мені: попошуміло в ушах, у голові; учадів ще вдень (А. Тесленко);
Дим Маркових цигарок смердів так, що можна було вчадіти (О. Копиленко);
“Невже учадів [комендант] так, що більше й не підведеться?” – подумав Василь (П. Автомонов);
* У порівн. Чіпка глянув на діда, підвівся й поплентався стороною, позад отари, немов п'яний, наче учадів... (Панас Мирний);
// Отруїтися, довгий час вдихаючи якийсь сильний запах або сморід.
Крихкі болотяні трави сходять соком, пахтять, учадіти можна (К. Гордієнко);
Він лежав на полі битви в крові й бруді, вчадівши від трупного смороду (О. Довженко).
2. перен., розм. Втратити здатність розумно міркувати, ясно сприймати і розуміти навколишнє.
[Часник:] Ти що, вчадів, захворів, сказився, хіба ти не знаєш, хто я такий? (О. Корнійчук);
[Сашко:] Світлано, виходь заміж! [Світлана:] Ти що, вчадів? (М. Зарудний).
Словник української мови (СУМ-20)