учащати
УЧАЩА́ТИ (ВЧАЩА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., розм.
1. Часто ходити до кого-небудь, часто бувати десь.
Стала вона до діброви учащати (Марко Вовчок);
[Тетяна:] А я ж вам хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати? (І. Котляревський);
– Все-таки він знав хоч нові п'єси, бо .. вчащав у театр (Леся Українка);
Коли влітку Даша сіла на трактор, Тіна почала учащати до неї. Озимі сіяли вони разом (Ю. Збанацький);
До Гернів вчащало багато знайомих (З. Тулуб);
Прийде було [дідуган] до мого хазяїна і до мене заверне: якось я йому до душі прийшовсь, бо не до всякого він учащав (О. Стороженко);
Згадував колишні часи, .. як радо до заграничних театрів учащав (Б. Лепкий).
2. Частіше повторювати.
Дмитренко дедалі став учащати: “так” та “бачите”, – видно, він гаразд і сам ні бачив, ні знав того, про віщо розказував (Панас Мирний).
3. діал. Систематично відвідувати що-небудь.
Окремо посвідчувала учителька, що Петро Гарасимів учащав три роки до сільської школи і скінчив її (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)