фатум
ФА́ТУМ, у, ч.
Наперед визначена, невідворотна доля; у давніх римлян – таємнича сила, що нібито наперед визначає долю всього існуючого; неминучість.
[Любов:] І я раз була щаслива, така щаслива... Нащо мені перебили се щастя... Ах, що я дурницю говорю? Хіба се можна перебити, чи одвернути? Се фатум, се мойра! (Леся Українка);
Трагізм древніх був побудований на ідеї непереможної долі, невідкличного фатуму, невблаганної Мойри, на ідеї сили, котрій підвладні були не тільки люди, а й боги грецького Олімпу (М. Рильський);
* У порівн. Обидва гравці й не ворухнулися. Куля, як фатум, вирішувала долю чемпіона біля самого краю щастя (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)