ферт
ФЕРТ, а, ч.
1. Двадцять друга літера давньоруської азбуки.
2. у знач. присл. фе́ртом, розм. На зразок літери “ф”, подібно до неї.
Руки фертом, вираз строгий, Широко розкрачив [розкарячив] ноги Та й бурчить собі Бассім (І. Франко).
3. зневажл. Самовдоволена, розв'язна людина; франт, джиґун, жевжик.
На приступку Сашкового ящичка поставив ногу в елегантному шевровому чоботі з лакованими закотами під коліньми якийсь ферт у сірих бриджах (Ю. Смолич);
А Іван – теж ферт! Закрутив дівчині голову, а тоді назад! (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)