ферт
ФЕРТ, а, ч.
1. Стара назва літери «ф».
2. у знач. присл. фе́ртом, розм. На зразок літери «ф», подібно до неї.
Руки фертом, вираз строгий, Широко розкрачив [розкарячив] ноги Та й бурчить собі Бассім (Фр., XII, 1953, 443).
3. зневажл. Самовдоволена, розв’язна людина; франт, джигун, жевжик.
На приступку Сашкового ящичка поставив ногу в елегантному шевровому чоботі з лакованими закотами під коліньми якийсь ферт у сірих бриджах (Смолич, Світанок.., 1956, 30);
А Іван — теж ферт! Закрутив дівчині голову, а тоді назад! (Кол., Терен.., 1959, 312).
Фе́ртом ходи́ти (диви́тися і т. ін.) — мати молодецький, самовдоволений вигляд.
Словник української мови (СУМ-11)