фея
ФЕ́Я, ї, ж.
У міфології деяких західноєвропейських народів – істота жіночої статі (звичайно доброзичлива), здатна творити чудеса; чарівниця.
Привиджується мені, ніби феї, побравшись за руки, легко пливуть в місячному сяйві понад водою (І. Нечуй-Левицький);
– Не варто журитися тим, коханий Трістане! Хрещеная мати моя мені те достане. Бо мати хрещена моя, то фея Моргана (Леся Українка);
Добрі феї ранками миють сніжно-білі свої шати (Г. Хоткевич);
* Образно. Слова – полова, Але огонь в одежі слова – Безсмертна, чудотворна фея, Правдива іскра Прометея (І. Франко);
* У порівн. І будеш в сяйві ти, Як фея, як царівна, Кудись у казку йти, Чудовій казці рівна (О. Олесь);
// перен. Про жінку, яка чарує своєю грацією, красою і т. ін., яка робить добро, приносить щастя тощо.
[Бжостовський:] Не кидайте ж мене.., моя люба дівчино... Будьте моєю назавжди, моя мила фея гіркого мигдалю... (І. Кочерга);
– Ваша добра фея має рацію, коли клопочеться за вас (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)