фиркати
ФИ́РКАТИ¹, аю, аєш, недок.
1. Видавати уривчасті звуки, випускаючи повітря з ніздрів, рота (про тварин).
Батіг ляснув серед гнідкової спини, зоставляючи на ній довгу смугу. Гнідко, мов опечений, кинувсь – стрибнув і, фиркаючи, пішов дрібною ходою (Панас Мирний);
Семен уже не кричить, бо нема на кого, і тільки кінь фиркає та плюскають гумові колеса в калюжах та ямках (Г. Хоткевич);
// Видавати такий звук, відсапуючись, віддихуючись і т. ін. (про людину).
Перегуда довго тупотить ногами в сінях, обтрушує з валянок сніг і голосно фиркає (В. Кучер);
Минула хвилина, поки з води показався кулак, а потім голова хлопця. Він одсапувався, фиркав і шукав очима своїх товаришів (М. Трублаїні);
// розм. Сміятися, видаючи уривчасті звуки носом, ротом.
2. тільки 3 ос. Переривчасто, з шумом випускати повітря, пару, відпрацьований газ і т. ін. (про машину, мотор, паровоз і т. ін.).
Весело фиркаючи, машина вирвалась на пагорок, помчала у видолинок (Ю. Збанацький);
Паровоз, що мав відвезти мого батька, вже пихтів, фиркав, наче кінь перед бігом (М. Томчаній).
3. перен., розм. Сердитися, висловлювати незадоволення.
ФИ́РКАТИ², аю, аєш, недок., діал.
Брикати (у 1, 4 знач.).
– Чи ж Коні та Воли в стаді не вміють добре боронитися.., одні стаючи до середини головами і фиркаючи задніми ногами, а другі стаючи назверх рогами? (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)