форсувати
ФОРСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., що.
1. Діючи певним чином, прискорювати проходження, здійснення, розвиток і т. ін. чого-небудь.
Преображенський теж форсує роботу в південному тунелі (Іван Ле);
– Ви таки хочете форсувати справу... Значить, ми її програємо (І. Кулик);
Всі ділянки гірничого виробництва йдуть у ногу. Раніш нерідко траплялося так, що видобувний процес форсували, а на гірничо-підготовчих роботах темпів не прискорювали (з газ.);
* Образно. В дворі, у лузі, на лану весна форсує посівну (І. Гончаренко);
// Прискорювати час настання, здійснення чого-небудь.
Форсувати виграш у шаховій партії.
2. техн. Підвищувати потужність, продуктивність або режим чого-небудь (двигуна, топки, механізму тощо) порівняно із звичайним, нормальним.
Форсувати двигун внутрішнього згоряння.
3. Посилювати звучання голосу (звичайно під час співу, декламації, гри у виставі).
Театральному актору доводиться виділяти окремі сторони героя, дещо форсувати голос і жест (з наук. літ.);
Недосвідчені виконавці в незвичних умовах великого театрального приміщення втрачають свободу керування диханням і голосом, починають форсувати звук, доходячи до неприємної крикливості, або ж, навпаки, – говорять надто мляво і безбарвно (з навч. літ.).
4. військ. Долати значну природну перешкоду на місцевості (перев. водяну) звичайно з боєм.
В кінці листопада 1944 року війська 3-го Українського фронту форсували Дунай на півдні Угорщини, під Югославією (О. Гончар).
(1) Форсува́ти кри́гу (крижану́ перепо́ну і т. ін.) – просуваючись, розбивати кригу (про криголам).
Словник української мови (СУМ-20)