фронда
ФРО́НДА, и, ж.
1. іст. Громадсько-політичний рух проти абсолютизму у Франції середини XVII ст.
Йому [Філіппу] довелось тікати після кривавого приборкання фронди, яка за роки боротьби так і не спромоглась повалити абсолютизм (О. Ільченко).
2. перен., книжн. Взагалі будь-яка опозиція на ґрунті особистих мотивів, вияв непослуху, намір суперечити, завдавати неприємностей кому-небудь, критикувати когось, щось.
Під залізною рукою Богдана Хмельницького запорожці були слухняним знаряддям українського уряду й не втручалися ні в яку політику. Всякі прояви непослуху або фронди він карав дуже рішуче (з наук. літ.);
“Конструктивна опозиція” – суто український винахід, який означає на практиці можливість легкої словесної фронди на тлі жорсткої прив'язаності до влади в речах принципових (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)