фуркнути
ФУ́РКНУТИ, ну, неш, док.
Однокр. до фу́ркати 1, 3.
Дрозд тілько фуркнув, а по хвилі сів на друге плече чоловікове (І. Франко);
В ту мить табунець [куріпок] фуркнув і зник у блакитному небі (І. Багмут);
Дрібно фуркнувши, з-під ноги вилетіла просянка (М. Стельмах);
Подобав [Іван] на того вола, що коле. Буцім спокійно пасеться, а на кождого прохожого фуркне й рогом замахнеться (Л. Мартович);
Машина фуркнула Петрові в обличчя смердючим перегаром і повезла Олю світ за очі (П. Загребельний);
// безос.
Слідом за ним [зайцем] фуркнуло, порснуло снігом, закричало і закружлялося. Це були куріпки (І. Сенченко);
Як на лихо мотор не заводився, .. потім фуркнуло, заревло – і машина зникла в кінці вулиці... (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)