фібра
ФІ́БРА, и, ж.
1. Жилка, нерв, волокно живої тканини.
Північ. Ще нема його, а тим часом біль, мука дійшли до найвищого пункту. Кожда частина, кожда фібра її тіла були напружені незвичайно (Г. Хоткевич).
2. перев. мн., перен. Уживається як символ душевних сил, що в сукупності становлять суть людської істоти.
Серця тайні фібри хорі, Сам душі вузе́л [вузол] недуж (І. Франко).
3. Хімічно оброблена та спресована паперова маса, що використовується як ізоляційний матеріал і як замінник шкіри.
Вулканізована фібра.
△ (1) Фі́бра листова́ – паперова (ганчіркова) маса, просочена міцним розчином хлористого цинку та спресована.
◇ (2) Усіма́ фі́брами душі́ (се́рця, істо́ти і т. ін.):
а) надзвичайно, дуже сильно, найвищою мірою.
Було чути, як у глухій глибині чулану всіма фібрами своєї вільної душі протестував новоприбувший [новоприбулий] гість (С. Васильченко);
Була це та сама правда, яку вона передчувала, а водночас боролася проти неї всіма фібрами душі (Ірина Вільде);
– А святий для нас хліб... художник написав так, наче він його ненавидить всіма фібрами душі і ніколи не їв (П. Гуріненко);
б) надзвичайно пристрасний.
– Не люблю [панночки] рішуче і безповоротно і то саме через те, що я естет всіма фібрами своєї істоти (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)