фіоритура
ФІОРИТУ́РА, и, ж.
1. Орнаментальний пасаж, що прикрашає мелодію.
Пісня (“Ой у полі корчомка”) має типічний волинський (чи взагалі правобережний) мотив: без фіоритур, мелодія просто починається і кінчається тією самою низькою нотою (Леся Українка);
Любив він музику. Коли, бувало, Десь на весіллі голосно ударить Оркестр немудрий – .. Усякі витворяючи форшлаги, Фіоритури, викрути, окраси, Що в них сільські кохаються артисти, – Аж стрепенеться Дмитрик і біжить На скрипки голос (М. Рильський).
2. перен. Про те, що додається для прикраси, пожвавлення чого-небудь.
Чого і ти навідався, Адаме, На цей базар фіоритур і поз? Невже тобі в цім галасливім храмі Дасть забуття заброда-віртуоз? (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)