фіть

ФІТЬ.

1. виг. Звуконаслідування, що означає посвист.

Аж об поли вдарили руками та – фіть, фіть! посвистали та й пішли до возів (Г. Квітка-Основ'яненко);

Легенький посвист. Тоді чотири постаті сходяться на середню могилку. Чутно: фіть! (І. Микитенко).

2. розм. Уживається як присудок при вираженні раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь.

Бо смерть не дивиться, чи хто штаб-офіцер: Сьогодні ти живеш, а завтра – фіть! Умер! (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

// Уживається як присудок для підкреслення швидкості, моментальності якої-небудь дії, руху.

– Гляди. Сьогодні тут, а завтра фіть! Аж зашумиш на вулицю. Тільки мені спробуй щось зробити (І. Микитенко);

Ніби враз хтось у вухо мені – ххху! – і все з голови моєї через друге вухо – фіть! – і голова моя стала порожня-порожнісінька, як дірка (В. Нестайко).

Значення в інших словниках

1. фіть — фіть вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. фіть — 1》 виг. Звуконаслідування, що означає посвист. 2》 розм. Уживається як присудок для вираження раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь. || Уживається як присудок для підкреслення швидкості, моментальності якої-небудь дії, руху.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. фіть — ФІТЬ. 1. виг. Звуконаслідування, що означає посвист. Аж об поли вдарили руками та — фіть, фіть! посвистали та й пішли до возів (Кв.-Осн., II, 1956, 16); Легенький посвист. Тоді чотири постаті сходяться на середню могилку. Чутно: фіть! (Мик., І, 1957, 52).  Словник української мови в 11 томах