фіть

ФІТЬ.

1. виг. Звуконаслідування, що означає посвист.

Аж об поли вдарили руками та — фіть, фіть! посвистали та й пішли до возів (Кв.-Осн., II, 1956, 16);

Легенький посвист. Тоді чотири постаті сходяться на середню могилку. Чутно: фіть! (Мик., І, 1957, 52).

2. розм. Уживається як присудок при вираженні раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь.

Бо смерть не дивиться, чи хто штаб-офіцер: Сьогодні ти живеш, а завтра — фіть! Умер! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 268);

// Уживається як присудок для підкреслення швидкості, моментальності якої-небудь дії, руху.

— Гляди. Сьогодні тут, а завтра фіть! Аж зашумиш на вулицю. Тільки мені спробуй щось зробити (Мик., Повісті.., 1956, 97).

Значення в інших словниках

1. фіть — фіть вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. фіть — ФІТЬ. 1. виг. Звуконаслідування, що означає посвист. Аж об поли вдарили руками та – фіть, фіть! посвистали та й пішли до возів (Г. Квітка-Основ'яненко); Легенький посвист. Тоді чотири постаті сходяться на середню могилку. Чутно: фіть! (І. Микитенко).  Словник української мови у 20 томах
3. фіть — 1》 виг. Звуконаслідування, що означає посвист. 2》 розм. Уживається як присудок для вираження раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь. || Уживається як присудок для підкреслення швидкості, моментальності якої-небудь дії, руху.  Великий тлумачний словник сучасної мови