хазяйка
ХАЗЯ́ЙКА, и, ж.
Жін. до хазя́їн 1–4.
От я й надумала собі: “Піду я поденно робити!” Порадились із Прокопом та й вдались до хазяйки, що хату наймала (Марко Вовчок);
Хазяйка сього заїзного двору .. була добре мені знайома -ще змалку її знав (О. Стороженко);
Хазяйка вподобала наймичку, а наймичка хазяйку (Панас Мирний);
[Старшина:] Ви, Лукеріє Степанівно, чудова хазяйка (М. Кропивницький);
І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи, з ланів, клопочуться хазяйки невсипущі, стрічаючи отару та черідку (Леся Українка);
Як заведено з давньої давнини, угамувавши перший голод, заспівали рідних українських пісень: хазяїн басовито підтягував гостеві, а в хазяйки виявився сильний високий голос (З. Тулуб);
// Жінка, дружина.
– Ти б собі пошукав, сину, хазяйки, а мені – помочі... (Панас Мирний);
// розм. Звертання до жінки, як до розпорядниці в домі, господарстві.
– Ти ще подаси щось, хазяйко, чи можна дякувати? (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)