хазяйка
ХАЗЯ́ЙКА, и, ж. Жін. до хазя́їн 1-4.
От я й надумала собі: «Піду я поденно робити!» Порадились із Прокопом та й вдались до хазяйки, що хату наймала (Вовчок, І, 1955, 139);
Хазяйка сього заїзного двору.. була добре мені знайома —ще змалку її знав (Стор., І, 1957, 79);
Хазяйка вподобала наймичку, а наймичка хазяйку (Мирний, І, 1949, 176);
[Старшина:] Ви, Лукеріє Степанівно, чудова хазяйка (Кроп., II, 1958, 258);
І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи, з ланів, клопочуться хазяйки невсипущі, стрічаючи отару та черідку (Л. Укр., І, 1951, 234);
Як заведено з давньої давнини, угамувавши перший голод, заспівали рідних українських пісень: хазяїн басовито підтягував гостеві, а в хазяйки виявився сильний високий голос (Тулуб, В степу.., 1964, 90);
// Жінка, дружина.
— Ти б собі пошукав, сину, хазяйки, а мені — помочі… (Мирний, І, 1949, 164);
// розм. Звертання до жінки, як до розпорядниці в домі, господарстві.
— Ти ще подаси щось, хазяйко, чи можна дякувати? (Головко, А. Гармаш, 1971, 342).
Сестра́-хазя́йка див. сестра́;
Ха́тня (дома́шня) хазя́йка — те саме, що Дома́шня господа́рка ( див. господа́рка).
♦ Сама́ собі́ хазя́йка див. сам.
Словник української мови (СУМ-11)