хакати
ХА́КАТИ¹, аю, аєш, недок., розм.
1. Важко дихати, видаючи глухі уривчасті гортанні звуки; хекати.
День був гарячий – сказано в серпні: сонце пекло, наче думало ввесь світ запалити; ворони по скалах хакали, роти пороззявлявши (А. Свидницький);
Душно Рябкові – бач, як хакає, язик висолопивши (Сл. Б. Грінченка).
2. Те саме, що ша́ркати 1.
Хакають пилки, і дзвенить сокира (Ю. Яновський);
В житі вже хакала дідова коса, а Сергій все ще зорив у той бік, куди пролягли сліди (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)